Нещодавно ключові гравці металургійного ринку синхронно заявили про дефіцит металобрухту для українських заводів і необхідність заборонити його експорт.

«Це — поганий тренд. Якщо його не зупинити, то дійдемо до того, що витрати будуть збільшуватися і тиснути на собівартість, а запаси брухту будуть критично скорочуватися… В Україні низка підприємств в умовах нестачі сировини зупинили виплавку сталі», — повідомив президент асоціації «Укрметалургпром» Олександр Каленков, запропонувавши заборонити експорт металобрухту.

Заява виглядає загрозливо. Принаймні на перший погляд. Але за уважного вивчення його основні тези виявляються спірними. Згідно з поточною економічною статистикою, в 2021-му на експорт в Україні реалізували лише 10% від загального обсягу заготівлі. Водночас поставки на вітчизняні металургійні підприємства збільшені на 26,3%. Їхні потреби забезпечені на 104,7%.

За даними компанії «УкрМет», станом на початок червня запаси металобрухту на складах сталеливарних заводів України становили близько 300 тисяч тонн. Це втричі вище від нормативного значення. «Металургійні заводи не встигають споживати обсяги сировини, які закуповують. Складно зрозуміти, як на цьому тлі можна говорити про брак брухту», — йдеться в повідомленні «УкрМет».

Загалом експерти оцінюють загальні запаси металофонду України в 350−400 млн тонн. При цьому стабільний запас металобрухту в країні незмінний — близько 300 млн тонн. З урахуванням терміну експлуатації основних фондів і коефіцієнта вилучення.

Шість років поспіль українські металурги споживають близько 3 млн тонн металобрухту на рік, видаючи на внутрішній ринок до 4,5 млн тонн сталі. Фактично в країні підтримується існуючі обсяги металлофонда. За такого співвідношення обсягів запасу і рівня споживання дефіцит сировини, про який попереджають у галузевій асоціації, неможливий у принципі.

Однак незважаючи на стабільність основних показників, металургійне лобі щороку посилює тарифний і нетарифний тиск на галузь брухтозаготівлі. Основний мотив цих дій — безконтрольний експорт загрожує Україні дефіцитом сировини.

Хоча показово те, що в попередні роки введення і щорічне збільшення мита знижувало обсяги заготівлі брухту. З 4,6 млн тонн у 2015-му — до 3,1 млн у 2020-му. Хоча, за задумом ініціаторів, їхні дії повинні були лише обмежити експорт.

Нагадаю, що в 2015-му ставка експортного мита становила 10 євро за тонну. На наступний рік зусиллями металургійного лобі її «тимчасово» підвищили до 30 євро. Потім підвищували ще кілька разів, аж до чинної — 58 євро. А вже в цьому році її «тимчасово» продовжили на п’ять років і заговорили про заборону експорту.

Зараз різниця між світовими і внутрішніми котируваннями становить 110 доларів на тонні брухту
Принципово, що зростання ставки в попередні п’ять років у шість разів практично не вплинуло на внутрішнє споживання. У 2015-му металургійні комбінати спожили 3,05 млн т металобрухту. А в минулому році — 2,8 млн. Відповідно — мито не виконало завдання, яке йому приписували — переорієнтувати сировину із зовнішнього ринку на внутрішній. Виходячи з цього, можна припустити, що забезпечення вітчизняної металургії сировиною не є головною метою ініціаторів кампанії проти заготівельників брухту. Одне з пояснень таких дій полягає в бажанні металургійного лобі «прикрити» експорт, забезпечивши монопольне внутрішнє споживання.

Адже нині різниця між світовими і внутрішніми котируваннями становить 110 доларів на тонні брухту. В таких умовах є два варіанти збалансувати ситуацію: забезпечити внутрішні конкурентні ціни або фізично закрити виробникам зовнішній ринок. У другому варіанті те саме лобі зможе використовувати ціновий диктат при регулюванні обсягів заготівлі брухту.

Не можна виключити, що в Україні деякі гравці вже реалізують картельну змову, яка покладе перспективну для країни галузь. Адже в умовах «задавленого» експорту і штучно занижених цін внутрішнього ринку монополісти гарантовано отримають надприбутки. До цього залишився один крок — заборона експорту.

Крім того, що попередні кроки в цьому напрямку — введення і підвищення мит — вже сприяло ліквідації більш як тисячі підприємств. Бюджетні надходження тільки за рахунок експортної ставки скоротилися з 12,1 млн до 2 млн євро. Якщо ж ініціатори заборони доб’ються повного закриття експорту, то приведуть у збитки і брухтозаготівників, і брухтоутворювальні підприємства, і держмонополії, і бюджет.

Консолідовану позицію індустрії висловили в Українській асоціації вторинних металів (УАВтормет), виступивши проти заборони експорту. «Такі заходи завдадуть непоправної шкоди галузі, приведуть до розбалансування ринку і фінансових втрат всіх учасників. Ігноруючи ринкові принципи ціноутворення, металургійні підприємства вдалися до… маніпуляцій і інформаційних темників про дефіцит металобрухту і обмежених його запасів», — йдеться в заяві.

Там впевнені, що «здорова конкуренція за вільні обсяги робить ринок здоровішим і привабливішим і формує справедливе ціноутворення». «Справедливі ціни на брухт дозволять збільшити доходи держкомпаніям, що генерують металобрухт, серед яких «Укрзалізниця» і «Укроборонпром», — зазначили в асоціації.

Цікаво, що протистояння металургійного лобі і брухтозаготівників вже позитивно вплинуло на ринкову ситуацію. У травні закупівельні ціни на брухт виросли до 8 тисяч гривень за тонну. Хоча і залишилися значно нижче світових, що сягають 13,5 тисячі гривень.

У такій ситуації є принциповою позиція Антимонопольного комітету України (АМКУ), який відповідає за дотримання економічної конкуренції в країні. Мені здається, є підстави для АМКУ вивчити ситуацію на ринку металобрухту щодо можливої картельної змови.

Є сенс створити робочу групу на базі Мінекономіки для вивчення ситуації на ринку брухту, із залученням депутатів з профільних парламентських комітетів, представників підприємств, галузевих об’єднань та експертів. Там всі учасники могли б напрацювати зважені рішення, що зберігають економічну активність і конкуренцію, враховують інтереси всіх сторін, включно з державою.

Едуард Мкртчан
Взвод тактичної підтримки батальйону ТОР УПП у Києві, інвестиційний експерт